Корупціометрія

Корупціометрія-напрям на стику економіки ,корупції, права і математичного моделювання.Модулює ситуацію в країні, використовує методи статистики, соціологію, методи екстрених оцінок. Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку і як наслідок повної нерозривності.

Індикатори корупції

Як дисципліна, включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет та її методологія; історія світової думки; розвиток думки в Україні; теорія відносин; політична система суспільства; культура; еліти ; світовий політичний процес; прогнозування та ін. Історично - як об'єднані спільним інтересом групи людей, прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства . Прообрази сучасної корупції сформувалися ще за античних часів — у Стародавній Греції та в Римі. Корупція — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Найчастіше термін застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти державної влади. Корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційною владою — владою над розподілом якихось ресурсів, що не належать йому, на свій розсуд (чиновник, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку , зв'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником — ризик викриття і покарання.За макроекономічними і політекономічними дослідженнями, корупція є найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку, здатною поставити під загрозу будь-які перетворення. Корупцію можливо класифікувати за багатьма критеріями: за типами взаємодіючих суб'єктів (громадяни і дрібні службовці, фірми і чиновники); за типом вигоди (отримання прибутку або зменшення витрат); за спрямованістю (внутрішня і зовнішня); за способом взаємодії суб'єктів, ступенем централізації, передбаченістю тощо. Історично корупція також розрізнялася за тим, чи відбувалося отримання неправомірних переваг за здійснення законних дій або незаконних дій . Різні прояви корупції мають різну етичну оцінку: одні дії вважаються злочинними, інші всього лише аморальними. До останніх, як правило, відносяться кумівство і заступництво на основі політичної орієнтації, які порушують принцип мерітократії. Слід відрізняти корупцію від лобізму. При лобіюванні посадова особа також використовує свої владні повноваження для підвищення шансів перепризначення або для просування посадовими сходах в обмін на дії на користь певної групи. Корупція - є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки. Головним питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін «корупція» різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак правопорушення (стійкий зв’язок, система взаємовідносин тощо). Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що становить корупція у правовому відношенні. Разом з тим, визначення поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін. До числа не вирішених питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З’ясування цього питання дозволить не лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу. Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходи¬ти з механізму корумпованих відносин.

Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, перш за все, відносяться розтрата і хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовій особі, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайної крадіжки тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально: від начальника, клієнта тощо. Хабар є різновидом корупції, при якій дії посадової особи полягають в наданні якихось послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім певної вигоди першому. В більшості випадків, якщо дача хабара не є наслідком здирства, основну вигоду від операції отримує хабародавець. До кримінальних злочинів також відноситься купівля голосів виборців . Корупція часто є приводом для закликів до насильницької зміни влади. При цьому звинувачення нерідко пред'являються не тільки конкретній політичній еліті, але і політичній системі в цілому. Як відзначає Оскар Аріас Санчес, авторитарні режими здатні успішно приховувати переважну більшість зловживань владою від громадськості, так що висновок про їх корумпованість робиться на основі аналізу непрямих свідоцтв і згубних для всього суспільства наслідків. Навпаки, корупція в демократичних режимах часто отримує широкий розголос і присікається перш, ніж вона починає завдавати істотного збитку. Проте періодичні скандали викликають у громадян сумніви в своїй здатності робити вплив на процес ухвалення в країні політичних рішень і розчарування в демократії. Побутова корупція породжується взаємодією пересічних громадян і чиновників. У неї входять різні подарунки від громадян і послуги посадовій особі і членам його сім'ї. До цієї категорії також відноситься кумівство . Ділова корупція виникає при взаємодії влади і бізнесу. Наприклад, у разі господарської суперечки, сторони можуть прагнути заручитися підтримкою судді з метою винесення ухвали в свою користь. Корупція верховної влади відноситься до політичного керівництва і верховних судів в демократичних системах. Вона стосується груп, що стоять у влади, недобросовісна поведінка яких полягає в здійсненні політики в своїх інтересах і в збиток інтересам виборців. Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки. Головним питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін «корупція» різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак правопорушення (стійкий зв’язок, система взаємовідносин тощо). Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що становить корупція у правовому відношенні. Разом з тим, визначення поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін. До числа не вирішених питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З’ясування цього питання дозволить не лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу. Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходити з механізму корумпованих відносин.

Ринок корупційних послуг

Найпоширеніша децентралізована корупція, коли оборудки здійснюються індивідуально між посадовою особою і приватною особою. Проте додавання внутрішній корупції — між членами однієї організації — додає їй риси організованої злочинності. Згідно з законами біхевіоризму, потрапляючи в колектив, людина переймає правила поведінки, які в цьому колективі прийняті. Тому, якщо внутрівідомча культура така, що у відношенні до хабарів панує обстановка добросердя, деколи безвідповідальності при вирішенні службових питань, відсутність гласності при обговоренні провини співробітників, то новоприбулі приймуть таку поведінку як нормальне і слідуватимуть їй надалі. Розповсюдження корупції серед чиновників приводить до того, що в ній опиняються зацікавленими і підлеглі, і начальники. Оцінка потенційної вигоди і ризиків, пов'язаних з корупцією, в спрощеній формі описується моделлю Дана система досить стійка і цим забезпечує стабільність корупційної діяльності. Наприклад, можна зіткнутися з принципом презумпції сумлінності правоохоронних органів, який означає, що шанси викрити їх співробітника в неправомочних діях нікчемно малі. На практиці підлеглі ділять хабарі не тільки з начальством, але і між собою. Кінцевим висновком є формування специфічних для корупції внутрішніх ринків і економічних механізмів. Зокрема, виникають позиції з особливо високими нелегальними доходами. Боротьба між чиновниками за такі позиції формує внутрішній «ринок праці». У міру розвитку корупції відбувається деяка централізація ринку, починаючи з рівня окремих відомств, коли чиновники виробляють тарифи за ухвалення конкретних рішень, щоб понизити внутрішню конкуренцію за кожен хабар і підвищити загальний дохід. Підтримка стабільності нелегальних фінансових потоків вимагає адміністративних і законодавчих заходів, націлених на підвищення економічної вигоди від корупції і на зниження правових і соціальних ризиків.

Зацікавленість особи

Здирство практикується чиновниками, що володіють дискреційною владою перешкоджати комусь в отриманні ліцензій, спеціальних дозволів або будь-яких інших послуг, що входять в компетенцію чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат , це також відкриває можливості для здирства. Зіткнувшись із здирством з боку держслужбовця, приватна особа постає перед вибором: або дати хабар (що зв'язане з ризиком викриття), або оскаржити дії держслужбовця через внутрішній або зовнішній наглядовий орган. Рішення залежить від того, наскільки затратна процедура оскарження, а також наскільки громадянин обізнаний про свої законні права і обов'язки держслужбовця. Змова виникає за тих же умов, що і здирство, проте відрізняється тим, що вигідний обом сторонам і полягає в здійсненні оборудки, що завдає збитку державі. Наприклад, в обмін на хабар, митний інспектор може занизити суму імпорту і тим самим зменшити суму, яку фірма-імпортер повинна сплатити на мита. У оборудку також можуть бути залучені структури, відповідальні за нагляд над чиновником. Одним з основних шляхів корупційного збагачення для бюрократії, особливо для верховної політичної еліти, є державні витрати.Інвестиційні проекти багато в чому визначаються рішеннями, які вищі чиновники приймають на свій розсуд. Крупні інвестиційні проекти (особливо, за участю іноземних корпорацій) часто припускають передачу монопольних прав переможцеві конкурсу, що обіцяє чиновникам особливо великі хабарі. Деякі проекти створюються спеціально для того, щоб певні групи отримували ренту («державну» або «адміністративну ренту») від тих, хто призначений як виконавець проекту. Державні закупівлі, як правило, припускають вибір об'єктивно кращої пропозиції з декількох на основі конкурсу, проте іноді чиновник може забезпечити перемогу продавця, що пообіцяв найбільші «комісійні» з операції. Для цього обмежується участь в конкурсі, його правила повністю не оголошуються тощо. В результаті закупівлі здійснюються за завищеною ціною. Позабюджетні рахунки часто створюються з легітимною метою (пенсійні, дорожні фонди тощо) Проте в деяких фондах, наприклад, для допомоги інвалідам, доходи можуть значно перевищувати реальні витрати, що стимулює бажання у деяких чиновників привласнити «надлишки». Навпаки, у разі дефіциту чиновники часто вирішують на свій розсуд, кому у результаті дістануться гроші. У деяких країнах, кошти, отримані через іноземну допомогу або від продажу природних ресурсів, прямують до спеціальних фондів, які менш прозорі і гірше контролюються, ніж бюджетні гроші. Через щохвилинні коливання цін на товари, визначити дійсну суму транзакції і величину відрахувань до таких фондів непросто, що дозволяє частину грошей перенаправляти в кишені чиновників. «Вилки» в законодавстві. Багато норм дозволяють судді вибирати між м'яким і жорстким заходами покарання, щоб він міг максимально врахувати ступінь провини, тяжкість правопорушення та інші обставини. При цьому у судді з'являється важіль дії на громадянина, що зробив правопорушення. Чим більша різниця між верхньою і нижньою межами покарання, тим більший хабар буде готовий заплатити громадянин. Альтернативне адміністративне стягнення. Існують норми права з накладенням альтернативного адміністративного стягнення, наприклад, штраф або арешт. Від більшості норм-«вилок» їх відрізняє не тільки ширший діапазон покарань , але і те, що правосуддя здійснюють представники виконавчої, а не судовоі, влади. Багато юристів вважають, що використання санкцій подібного вигляду виправдане тільки в кримінальному судовому процесі, але має під собою мало підстав в процесі адміністративному: "По-перше, судовий процес побудований на принципах відкритості , змагальності, усності і безпосередності розгляду. При адміністративному провадженні, громадянин, у більшості випадків, залишається наодинці з представником влади. По-друге, навіть найвища міра покарання за адміністративне правопорушення не настільки тяжка для правопорушника, як у кримінальному праві, для того, щоб її диференціювати. Перекваліфікація складу правопорушення. Іншим різновидом «вилок» є дублювання складу правопорушення в різних кодексах. Це відкриває можливості для перекваліфікації скоєного правопорушення в м'якшу категорію або навпаки, у важчу категорію. Розмежувати злочини і інші правопорушення часто складно через розмитість формулювань законодавства, і в таких ситуаціях посадові особи ухвалюють рішення на свій розсуд, що відкриває можливості для хабарів і здирства.

Корупція в приватному секторі

Як випливає з даного вище визначення, сфера корупції не обмежена державним сектором. Аналогічні зловживання відбуваються в громадських організаціях . У приватних комерційних підприємствах керівники використовують свою дискреційну владу при укладанні контрактів, наймі нових працівників, нагляді над підлеглими тощо. Це відкриває можливості для дій з метою отримання особистої вигоди, які при цьому можуть завдавати економічного збитку власникам або акціонерам компанії. Хабарі в приватному секторі прийнято називати «підкупом».У високо корумпованих бюрократичних апаратах більшість державних ресурсів свідомо прямують в канали, де їх найлегше розікрасти або де найлегше збирати хабарі. Політика правлячої еліти стає направленою на придушення механізмів контролю над корупцією : свободи преси, незалежності системи правосуддя, конкуруючих еліт і далі індивідуальних прав громадян. Так, деякі люди відзначають, що існують випадки, коли поведінка і зовнішній вигляд людини є сигналом для правоохоронних органів до затримання людини з метою здирства хабара. Існує також точка зору, що до корупції припустиме терпиме відношення. Згідно з одним аргументом, в історії розвитку багатьох країн (Індонезії, Таїланду, Кореї) були періоди, коли економіка і корупція росли одночасно. Згідно з іншим аргументом, хабарництво є лише реалізація ринкових принципів в діяльності державних і муніципальних структур. Таким чином, терпиме відношення до корупції допустимо в умовах економічного буму або поки вона не зачіпає ефективність ринку в цілому. Критики цієї точки зору заперечують, що унаслідок перерахованих вище причин, країни з високим рівнем корупції після періоду зростання ризикують втратити стабільність і впасти в низхідну спираль. У міру того, як держава викорінює корупцію, витрати на це мало окупне заняття зростають так, що для повної ліквідації корупції доведеться витратити великі зусилля. Порівнюючи втрати від корупції і витрати на викорінювання корупції для кожного її рівня, можна знайти оптимальний рівень корупції, що відображає найменші сумарні втрати. Виявляється, для суспільства вигідно не знищувати корупцію до кінця, просто через високу затратність цього процесу. Крім того, надмірне захоплення боротьбою з корупцією в збиток усуненню її причин здатне позбавити адміністративну систему гнучкості, а населення громадянських свобод. Правляча група може використовувати каральне законодавство для посилення свого контролю над суспільством і переслідування політичних супротивників.Корупція наносить багатомільярдні збитки міжнародній торгівлі. Саме це стало однією з причин зростання інтересу до проблеми міжнародної корупції останніми роками. Так, американські фірми-експортери стверджували, що вони часто програють вигідні контракти через те, що згідно із законом не мають права платити хабарі закордонним чиновникам. Навпаки, в більшості країн ОБСЄ хабара іноземним партнерам не тільки не заборонялися, але навіть могли бути списані з доходу при сплаті податків. Наприклад, у німецьких корпорацій такі витрати становили близько 5,6 млрд дол. в рік. Ситуація змінилася тільки в кінці 1997 р., коли країни ОБСЄ підписали «Конвенцію про боротьбу з дачею хабарів іноземним державним посадовим особам при здійсненні міжнародних ділових операцій». У виконання конвенції протягом подальших років були прийняті закони, що забороняють явним чином національним компаніям давати хабарі кому б то не було.

Причини корупції

Причини корупції для кожної із країн можуть відрізнятися, але головними серед них будуть невдало побудована система державного управління, непрофесійність топ-менеджерів в державі, відверто недосконала судова система, політична корупція в парламенті, брак політичної волі національних лідерів щодо ефективного протистояння проявам корупції, насамперед проявам політичної корупції, слабкість інститутів громадянського суспільства. Фундаментальна суперечність Виробництво будь-яких благ вимагає витрати певних ресурсів, що компенсується коштами, отриманими від споживачів цих благ. Зарплата службовців належить до витрат, що покриваються зрештою за рахунок споживача, проте їх діяльність визначається волею начальства і працедавця. Це призводить до ситуації, коли споживач отримує необхідну послугу або товар від службовця, але не може безпосередньо вплинути на діяльність цього службовця. Окремим випадком є суспільне благо, яке оплачується за рахунок податків і надається державними службовцями. Не зважаючи на те, що роботу чиновників фактично оплачують громадяни, їх працедавцем є держава, яка наділяє їх правом ухвалювати рішення, що зачіпають конкуруючі інтереси різних осіб, на свій розсуд. У відсутність у когось дискреційної влади, корупція була б неможлива. Проте персона або група, що володіє верховною владою, не в змозі самостійно забезпечувати реалізацію політики, яку вона визначає. Для цієї мети вона призначає адміністраторів, яких вона наділяє необхідними повноваженнями, в розпорядження яких вона передає необхідні ресурси, для яких вона встановлює правила поведінки і над якими вона здійснює нагляд. І тут виникає наступна проблема: Консервативність закону. На практиці інструкції міняються значно повільніше, ніж зовнішні умови. Тому вони залишають місце для дій на свій розсуд, оскільки інакше система управління стає абсолютно негнучкою, і невідповідність жорстких норм реаліям здатна повністю зупинити роботу. Проте це означає, що в непередбаченій законом, ситуації адміністратор може почати керуватися найвигіднішою рентою. Неможливість всеосяжного контролю. Нагляд вимагає витрат, але крім того, надмірно жорсткий контроль наносить удар по якості управлінського персоналу і приводить до відтоку творчо мислячих кадрів.

Таким чином, принцип управління сам по собі містить потенційну можливість для корупції. Ця можливість переростає в об'єктивні умови, коли потенційна рента переважає над ризиками.

Дана проблема багато разів відтворюється в бюрократичному апараті, оскільки адміністратори вищого рівня призначають своїх підлеглих тощо. Особливість систем з представницькою демократією полягає в тому, що вищі посади посідають політичні еліти, що отримали владні повноваження від народу і що ризикують втратою влади на наступних виборах. Більшість фахівців сходяться на тому, що основними причинами високої корупції є недосконалість політичних інститутів, які забезпечують внутрішні і зовнішні механізми заборони .

Боротьба з корупцією

На сьогоднішній день не відомі методи в педагогіці і менеджменті, які б гарантували, що людина буде ідеальним чиновником. Проте існує безліч країн з вельми низьким рівнем корупції. Більш того, відомі історичні приклади, коли дії, направлені на зниження корупції, привели до значних успіхів: Сінгапур, Гонконг, Португалія, Швеція. Це однозначно говорить на користь того, що методи боротьби з корупцією існують. З формальної точки зору, якщо не буде держави — не буде і корупції. Здатність людей на даному етапі розвитку ефективно співробітничати без держави піддається дуже сильним сумнівам. Проте, в умовах коли корупція поширена практично скрізь, розпуск корумпованих органів влади представляється одним з дієвих радикальних способів від неї позбавитися. Крім розпуску органів влади, існують три можливі підходи до зменшення корупції. По-перше, можна посилити закони і їхнє виконання, тим самим підвищивши ризик покарання. По-друге, можна створити економічні механізми, що дозволяють посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи правила і закони. По-третє, можна підсилити роль ринків і конкуренції, тим самим зменшивши розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також відноситься конкуренція в наданні державних послуг, за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів. Більшість методів, що позитивно зарекомендували себе, відносяться до внутрішніх або зовнішніх механізмів нагляду. Сюди входять внутрішні механізми і стимули, що існують в самому апараті управління: ясні стандарти виконання посадовими особами своїх обов'язків і строгий нагляд над кожним службовцем. З метою забезпечення нагляду часто виділяють особливі управління, які функціонують автономно. Наприклад, правоохоронні органи часто підкоряються розділу виконавчої влади, так само як і бюрократичний апарат, проте при цьому зберігають значну незалежність. Внутрішній контроль був основним способом боротьби з корупцією в монархіях періоду абсолютизму і досі зберігає високу ефективність. Зокрема, Макіавеллі вважав, що в монархіях, «правлячих за допомогою слуг», корупція менш небезпечна, оскільки всі «слуги» зобов'язані милостям государя і їх важче підкуповувати.

Контроль

Сюди відносяться механізми, які мають високий ступінь незалежності від виконавчої влади. Незалежна судова система, при якій бюрократ, що порушив закон, може бути легко і ефективно визнаний винним, різко знижує потенційну привабливість корупції. Одними з найефективніших інструментів контролю над корупцією бюрократичного апарату є свобода слова і ЗМІ. Зовнішній контроль характерний для країн з ринковою економікою і ліберальною демократією. Ймовірно, це пов'язано з тим, що для реалізації нормального функціонування ринку необхідні чіткі правила, механізми забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, — ефективна правова система, що забезпечує здорове конкурентне середовище. Ліберальна демократія для досягнення своїх цілей також спирається на систему виборів, правову державу, незалежне правосуддя, розділення властей і систему «стримувань і противаг». Всі ці політичні інститути служать одночасно механізмами зовнішнього контролю над корупцією. Проте не всі положення ліберальної демократії однозначно сприяють боротьбі з корупцією. Прикладом може служити принцип розділення властей. Розділення властей по горизонталі стимулює їх нагляд один над одним. Наприклад, в парламентській демократії представницька влада має повноваження відправити уряд до відставки. З іншого боку, в президентській демократії гілці влади ще більш функціонально розділені. Не зважаючи на це, корупція в президентських республіках в цілому вища, ніж в парламентських, що можливо пов'язане саме з трудомісткістю процедури імпічменту президента. Далі, розділення властей за територіальним рівнем і пов'язане з цим перенесення більшої частини повноважень виконавчої влади на рівень місцевого самоврядування приводить до ефективного зменшення розмірів органів влади. Це підвищує інформаційну прозорість влади і зменшує корупцію. Проте, федеральний устрій держави, що забезпечує максимальну децентралізацію, часто приводить до регулювання різних аспектів однієї і тієї ж діяльності чиновниками різних інстанцій, і отже, до більшої корупції в порівнянні з унітарними державами. В демократичних країнах основним способом покарання вибраних представників за корупцію є відчуження їх від влади на наступних виборах. Мається на увазі, що сам виборець відповідає за ступінь чесності і відповідальності тих, кого він обирає. Не зважаючи на високу результативність виборів як зброї проти корупції, їх дія виявляється досить поволі. Кожні 30 років стабільної демократичної системи надають на корупцію такий же ефект, як власне перехід до ліберально-демократичної моделі правління. Низкою авторів висувалося припущення, що вади виборчого процесу можуть робити істотний вплив на розмах корупції. Навіть якщо вибори проходять без порушень, сама їх система може стимулювати виборця голосувати за того або іншого кандидата за ідеологічними причинами, ігноруючи корумпованість його особисто, його підлеглих або його партії в цілому. Ця гіпотеза знаходить підтвердження. Корупція виявляється значно менше в країнах, де в кожному виборчому окрузі вибирають декілька представників за мажоритарною системою, ніж в країнах з виборами за пропорційною системою і за закритими партійними списками або в країнах з маленькими виборчими округами і вибором одного представника в кожному окрузі. Це пояснюється тим, що мажоритарна система забезпечує найбільшу індивідуальну підзвітність, а вибір декількох представників або за відкритими партійними списками значно підвищує увагу, яку виборці приділяють чесності кандидатів. Ліквідація згаданих вище супутніх причин корупції також відноситься до антикорупційних заходів. Неконституційність корупціогених норм. Будь-які норми, що накладають на громадянина обмеження, можуть викликати корупцію, за винятком норм, що описують конституційні свободи і права людини. Останні накладають обмеження не стільки на індивідів, скільки на органи державної влади, будучи інституційними гарантіями як проти завищених вимог закону, так і проти наділення органів державної влади дискреційними повноваженнями[16]. Корупціогені ж норми неминуче порушують права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції. Інформаційне забезпечення громадян. Цей метод включає аналіз законів з тим, щоб, проаналізувавши закон, чітко, лаконічно і дохідливо пояснити громадянам в чому полягають їхні права і обов'язки, які порушення що повинні за собою спричинити, як проходить судова процедура і що в ній враховується. Знаючи все це, громадяни будуть упевненіше поводитися, опинившись наодинці з тим, що підштовхує їх до дачі хабара чиновником. Відкритість відомчих систем. Прозорість операцій, що відбуваються всередині відомств, і належний громадський небюрократичний контроль (у тому числі громадський бюджетний моніторинг) сильно похитнули б фундамент корупції. Але такий механізм неможливо реалізувати повною мірою не тільки тому, що громадська перевіряюча система сама була б схильна до корупції, а тому, що таким чином інформаційна безпека громадян і фірм порушувалася б ще більше. Наприклад, державні служби часто зберігають конфіденційні дані про громадян, а органи безпеки і військові відомства здатні повноцінно виконувати свої функції тільки при забезпеченні секретності. Соціальне забезпечення чиновників. Першокласне медичне обслуговування, безпроцентні кредити для покупки нерухомості, велика пенсія — все це рівносильно підвищенню заробітної плати в державному секторі, і отже, збільшує втрати чиновника у випадку, якщо його зловлять на корупційній діяльності. Згідно з дослідженнями, цей захід не надає негайної дії на корупцію, проте сприяє підвищенню якості бюрократії з часом. Суть проблеми при боротьбі з корупцією сформулював Джеймс Медісон: «Якби людьми правили ангели, ні в якому нагляді над урядом — зовнішньому або внутрішньому — не було б потреби. Але при створенні правління, в якому люди відатимуть людьми, головна трудність полягає в тому, що в першу чергу треба забезпечити правлячим можливість наглядати над керованими; а ось услід за цим необхідно зобов'язати правлячих наглядати за самими собою» ). Одним з найважливіших стримуючих чинників для корупції є кримінальне законодавство. На практиці закони в більшості країн встановлюють досить вузькі рамки відносно інтерпретації видів корупції, які вважаються кримінальними злочинами, — щоб виключити ризик вибіркового застосування законодавства з метою придушення громадянських свобод і опозиції. Тому, наприклад, подарунок може вважатися хабаром тільки за наявності наміру зробити вплив на посадову особу. Якщо посадовій осібі згідно із законом не забороняється приймати подарунки в принципі, то довести факт хабара, як правило, важко. Навпаки, розтрата часто вважається доведеною за наявності збитку, незалежно від того, чи був намір у службовця привласнити кошти чи ні. Інша трудність, що особливо виявляється при масштабній корупції, коли більшість приватних осіб дають хабарі, відома в психології і теорії ігор як «дилема ув'язненого». З одного боку, якщо всі особи перестануть давати хабарі, то вони всі від цього виграють. Проте якщо тільки одна приватна особа відмовиться від хабарів, то вона поставить себе в украй невигідні умови. Нарешті, серйозною проблемою є згадана вище стійкість корупційних ринків. Сінгапурська стратегія боротьби з корупцією Сінгапурська стратегія боротьби з корупцією відрізняється строгістю і послідовністю, грунтуючись на «логіці в контролі за корупцією»: «спроби викоренити корупцію повинні грунтуватися на прагненні мінімізувати або виключити умови, що створюють як стимул, так і можливість схилення особи до здійснення корумпованих дій». У момент отримання незалежності в 1965 р., Сінгапур був країною з високою корупцією. Тактика її зниження була побудована на низці вертикальних заходів: регламентації дій чиновників, спрощенні бюрократичних процедур, строгому нагляді над дотриманням високих етичних стандартів. Центральною ланкою стало автономне Бюро з розслідування випадків корупції, в яке громадяни можуть звертатися зі скаргами на держслужбовців і вимагати відшкодування збитків. Одночасно з цим було посилено законодавство, підвищена незалежність судової системи (з високою зарплатою і привілейованим статусом суддів), введені економічні санкції за дачу хабара або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях, а також зроблені жорсткі акції аж до поголовного звільнення співробітників митниці і інших держслужб. Це поєднувалося з дерегулюванням економіки, підвищенням зарплат чиновників і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів. В даний час Сінгапур займає лідируючі місця у світі за відсутністю корупції, економічною свободою і розвитком. Шведська стратегія боротьби з корупцією До середини XIX століття в Швеції корупція процвітала. Одним з наслідків модернізації країни став комплекс заходів, націлених на усунення меркантилізму. Відтоді державне регулювання стосувалося більше домашніх господарств, ніж фірм, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), ніж на заборонах і дозволах. Був відкритий доступ до внутрішніх державних документів і створена незалежна і ефективна система правосуддя. Одночасно шведський парламент і уряд встановили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Опісля всього декількох років чесність стала соціальною нормою серед бюрократії. Зарплати високопоставлених чиновників спочатку перевищували заробітки робітників в 12—15 разів, проте з часом ця різниця знизилася до двократної. На сьогоднішній день Швеція як і раніше має один з найнижчих рівнів корупції у світі. При розгляді проблематики суспільства з позицій державно-правової науки слід, однак, чітко визначитися стосовно того, що саме держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає її стрижневим елементом, ядром. Держава хоча й найважливіша, але не одна організація в суспільстві. Кожна із частин — ланок системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ. Отже говорячи про органи і організації, як особливі ланки системи, нам лише залишається добавити, що їхнє функціонування дозволить просуватися до більш ширшого і повного розвитку і зрештою до досконалості.

Соціометрія

Соціометрія- вивчення внутрішніх групових зв'язків та ієрархії в групах .

Історія методу

Під соціометрією розуміють методи дослідження корупції міжособистісних відносин шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях. Термін «соціометрія» в перекладі означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках він постав наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування математичних методів до вивчення соціальних явищ. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить соціопсихологу Якобу Морено(1892—1974). Виробивши систему структурного аналізу груп, Морено сформулював і стратегічне завдання . Воно полягає у забезпеченні таких умов на виробництві і в житловому приміщенні, за яких люди працювали і жили б в оточенні симпатичних і симпатизуючих їм людей.

Соціометричне опитування істотно відрізняється від інших видів за характером вихідних даних, способами їхнього представлення, процедурою опитування та методах аналізу зібраної інформації. На відміну від інших видів опитування результатом виміру тут є не характеристика респондента (тобто значення ознаки, виміряної в тому чи іншому типі шкали, а взаємини між респондентами. Якщо в інших видах опитування відповідь усіх респондентів на будь-яке запитання породжує розподілення опитаних за ознакою, що відповідає даному запитанню, то відповіді всіх членів групи на дане соціометричне запитання породжують структуру відносин. Ця відмінність призводить до виникнення спеціальних способів представлення зібраних даних:отримана структура представляється у вигляді соціограми або таблиці- соціоматриці. Подальший розвиток соціометричних методів здійснюється, по-перше, шляхом уточнення інтерпретації результатів, отримуваних з їхньою допомогою (такі роботи проводилися в рамках так званої "стратометричної” концепції малих груп. По-друге, створюються різні модифікації процедури збору даних, що дозволяють розширити клас відносин, досліджуваних за допомогою соціометрії. Зокрема, нові методи дозволяють вивчати не тільки міжособові відносини, а й інші відносини між членами групи, а способи отримання інформації включають всі основні способи збору даних, що використовуються в соціології (опитування, спостереження, аналіз документів). До таких модифікацій відноситься, наприклад, “рефренометрія”, що дозволяє визначати для кожного респондента тих членів групи, думка яких його особливо цікавить, методика “вибору в дії” тощо. По-третє, розширюється клас об'єктів, відношення яких вивчаються з допомогою соціометричних методів. За їхньою допомогою вивчається, наприклад, структура складних організацій, відносини , тощо. Розвиток соціометрії у вказаних напрямках призвів до формування ширшого її визначення: під соціометричними методами розуміються методи дослідження структури відносин між будь-якими соціальними об'єктами. З цього визначення витікає і основне обмеження області використання соціометрії: досліджувані соціальні об'єкти являють собою певну систему, вивчення якої зовсім не вичерпується описом структури відносин між її елементами. Зокрема очевидно, що вивчення малих груп, окрім вивчення структури міжособистісних відносин, має включати вивчення групових норм та цінностей, соціально-демографічних та інших характеристик групи, а також зв'язків між різними класами характеристик. Важливим розділом соціометрії є моделювання соціальних процесів корупціометрії.

Процедура методу

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньоколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин . Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію про корупцію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо. Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення результатів у комплектуванні колективів. Мала соціальна група — реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть а ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення.Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» — п'ятнадцять—двадцять осіб. У малій групі при соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7—8 критеріїв. Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних. Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи.

Соціометричні критерії

У соціометричному опитуванні важливим аспектом є соціометричний критерій, це запитання соціометричної анкети (тесту). Соціометричний критерій повинен: а) націлювати суб'єкт на вибір чи відхилення іншого члена групи для спільного вирішення того чи іншого завдання; б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи; в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них; г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування. Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативні і гностичні. Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з'ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере її для спільного вирішення певного завдання, хто — знехтує. Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями.

Організаційну структуру в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження проблем, готують фахівців тощо. Перш за все треба назвати такі: центри вивчення громадської думки, що утворені на громадських засадах у деяких містах і вивчають рейтинг діячів, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами; установи при різних державних організаціях, і відомствах, що ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляюсь теоретико-методологічні проблеми відомчої роботи; соціологічні лабораторії , що виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень; соціологічні служби соціальних організацій, що здійснюють прикладні дослідження соціологічних проблем корупції, розробку соціальних технологій, соціальних програм тощо. Досягнення цієї мети реалізується в таких напрямах досліджень: історія, теорія і методологія вітчизняної та зарубіжної думки; особливості соціальної структури суспільства за умов становлення ринкової економіки: тенденції та механізми соціальної диференціації та стратифікації; динаміка масової свідомості та соціального самопочуття населення. Ціннісні орієнтації, потреби, інтереси та мотиви поведінки різних соціальних груп; розробка системи соціологічних показників та проведення моніторингових досліджень, що характеризують стан і динаміку суспільства. Соціодіагностика; соціальні умови формування ринкової економіки та підприємницької діяльності. Трудова мотивація за різних форм власності; соціальні та психологічні чинники ідентифікації й адаптації особистості за умов суспільної кризи; соціологія культури і масової комунікації; особливості життєдіяльності сім'ї на етапі трансформації суспільства; причини виникнення й механізми подолання корупції ,соціальних конфліктів;

Індекс сприйняття корупції

щорічний рейтинг держав світу, що відображає оцінку рівня сприйняття корупції аналітиками і підприємцями за десятибальною шкалою. Складається компанією « Transparency International » з 1995 року.

Методика розрахунку

Індекс грунтується на декількох незалежних опитуваннях, в яких беруть участь міжнародні фінансові та правозахисні експерти, в тому числі з Азіатського і Африканського банків розвитку , Світового банку і американської організації Freedom House . Індекс являє собою оцінку від 0 (максимальний рівень корупції) до 100 (відсутність корупції).

Деякі дослідники висловлюють побоювання, що оскільки Індекс сприйняття корупції сам істотно впливає на сприйняття корупції жителями країн , а також зменшує можливості економічного розвитку . Георгій Дерлугян, професор соціології Північно-Західного університету зазначає, що корупцію заміряти вкрай складно, і що рейтингам не слід довіряти повністю: «За всіма рейтингами Transparency International Ісландія займала перші місця, - говорить він. - Поки ми не з'ясували, якими там насправді були банки, як вони контактували з декількома правлячими родинами і з двома політичними партіями, які останні десятиліття правлять країною. Цей приклад демонструє, наскільки недосконалий індекс » .

Формула корупції

«Формула корупції», виведена Р. Клітгаардом, проста: «Корупція = Монополія + Свобода дій - Підзвітність».

Див. також

• Корупція
• Політикометрія
• Регуляторна політика
• w:uk:Індекс сприйняття корупції

Джерела і посилання

• Політологічний енциклопедичний словник.
• Аристотель. Політика
• Вебер Макс. Політика як покликання та професія.- М.,1990
• Панарин А.С.Философия политики.— М., 1996
• Все для політолога
• Sociometry.net
• Р.Золотовицкий. Я. Л. Морено. Социометрия. Обзор
• Р.Золотовицкий. Социометрия Я. Л. Морено: мера общения
• Социометрия: исследование межличностных отношений в группе
• SociometryPro. Программа для расчета результатов социометрического исследования.
• Соціометрія. Комп’ютерна програма координатно-соціаграмного аналізу колективу.
• Огірко І. В., Паславська І. М. Методи інвестометрії у прийнятті ефективних інвестиційних рішень. В зб.: «Моделювання економіки: проблеми, тенденції, досвід.» (МНМК) ЛНУ. Ім. Ів. Франка. Львів. 2010 с.80-81.
• Огірко І. В., Паславська І. М. Методи інвестометрії у прийнятті ефективних інвестиційних рішень. В зб.: формування ринкової економіки. Проблеми економічної кібернетики. Львів. ЛНУ ім. Ів. Франка. № 22, 2011. с.232-236.
• Огірко І. В. , Синицький О. С. Математичне моделювання прийняття управлінських рішень в зб.: Реформування системи держвного управління. ЛР і ДУ НАДУ при Президентові України. Львів. 2011.ч.2 с. 398–400.
• Грищук В. Формула корупції // Юридичний вісник України. – № № 1-2 (1070-1071) – 2016 – С. 6-7.
• Грищук В. Формула корупції. // Юридичний вісник України. – № № 3 (1072) – 2016 – С. 12.
• • Боротьба з корупцією- рух за очищення. // Голос України. - 2015. - № 25 грудня. - С.1,3.
• • Корупція в європейській Болгарії // Юридичний вісник України. - 2015. - №14. - С.9.
• • Процеси боротьби з корупцією рішучі й триватимуть надалі // Голос України. - 2015. - № 3 листопада. - С.3.
• • Українські суди: хабарі вважають боргами, а корупціонерів виправдовують // Юридичний вісник України. - 2015. - №43. - С.2-3.
• • Ахтирська, Н. Міжнародний досвід боротьби з корупцією як вектор формування національної антикорупційної політики: огляд законодавства Румунії / Н. Ахтирська // Віче. - 2015. - №18. - С.2-5.
• • Бабенко, К. А. Організаційно- правові аспекти протидії корупційним діянням. / К. А. Бабенко, С. Ж. Лазаренко // Інвестиції: практика та досвід. - 2015. - №4. - С.109-113.
• • Бабенко, К. А. Про деякі аспекти протидії корупції в Україні. / К. А. Бабенко, С. Ж. Лазаренко // Інвестиції: практика та досвід. - 2015. - №6. - С.112-115.
• • Бабенко, К. А. Упорядкування правових та моральних норм в суспільстві як умова запобігання та протидії корупції. / К. А. Бабенко, С. Ж. Лазаренко // Інвестиції: практика та досвід. - 2015. - №5. - С.92-95.
• • Біловицька, Н. ProZoro проти корупції / Н. Біловицька // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 25 вересня. - С.7.
• • Біловицька, Н. Корупціонерів - на нари / Н. Біловицька // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 21 бер. - С.6.
• • Бодня, Т. Запобіжник для корупціонера / Т. Бодня // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 22 жовтня. - С.3.
• • Вандін, Є. Організаційні передумови здійснення кадрової політики спеціалізованої антикорупційної прокуратури / Є. Вандін // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2015. - №4. - С.84-91.
• • Власенко, В. "У боротьбі з корупцією не може бути вчителя й учня" / В. Власенко // Урядовий кур'єр. - 2016. - № 20 лютого. - С.8.
• • Власенко, В. Європарламент: корупція - головний ворог реформ / В. Власенко // Урядовий кур'єр. - 2016. - № 22 січня. - С.3.
• • Голіна, В. Запобігання корупції з використанням регіонального досвіду її дослідження / В. Голіна, М. Колодяжний // Право України. - 2015. - №12. - С.22-29.
• • Головко, О. Комп'ютер хабарів не дає / О. Головко // Урядовий кур'єр. - 2016. - № 17 березня. - С.1.,2.
• • Громов, О. ІТ- технології проти корупції / О. Громов // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 25 грудня. - С.2.
• • Дмитренко, Е. Міжнародні стандарти створення і діяльності спеціального антикорупційного органу в Україні. / Е. Дмитренко // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2015. - №1. - С.29-34.
• • Дмитрук, Б. П. Антикорупційна діяльність уряду України як важлива передумова проведення економічних реформ. / Б. П. Дмитрук, О. Ю. Мельник // Економіка та держава. - 2015. - №1. - С.63-67.
• • Дьомін, ю. Перспективи гармонізації законодавства про адміністративну відповідальність за правопорушення, пов'язані з корупцією. / ю. Дьомін // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2015. - №1. - С.54-59.
• • Заліско, О. Корупціонери будуть покарані / О. Заліско // Голос України. - 2015. - № 6 трав. - С.4.
• • Запотоцький, А. П. Проблемні питання кримінальної відповідальності за корупційні злочини / А. П. Запотоцький, О. М. Шармар // Юридична наука. - 2016. - №1. - С.85-92.
• • Квітка, Г. Пішли б процвітати - корупція та борги не пускають / Г. Квітка // Голос України. - 2015. - № 21 квіт. - С.11.
• • Костенко, О. Щодо антикорупційного потенціалу"людського фактора". або про "камінь", яким зневажали будівничі / О. Костенко // Право України. - 2015. - №12. - С.14-21.
• • Котнюк, Ю. Новорічний подарунок для хабарника / Ю. Котнюк // Юридичний вісник України. - 2015. - № 1-2. - С.19.
• • Кучерява, О. Годі мріяти про високі стандарти життя, доки не подолаємо корупцію / О. Кучерява // Голос України. - 2015. - № 17 листопада. - .С.1-2.
• • Лазаренко, С. Ж. Аналіз законодавчо- правового регулювання запобігання та протидії корупції в сфері освіти в Україні. / С. Ж. Лазаренко // Інвестиції: практика та досвід. - 2015. - №2. - С.97-100.
• • Лазаренко, С. Ж. Запобігання та протидія корупції як напрям стратегічного розвитку національної освіти. / С. Ж. Лазаренко // Інвестиції: практика та досвід. - 2015. - №3. - С.86-89.
• • Листопад, О. Менше дозволів - менше корупції / О. Листопад // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 1 квіт. - С.3.
• • Мацегора, К. ProZorro унеможливити корупцію / К. Мацегора // Урядовий кур'єр. - 2016. - № 25 лютого. - С.1-2.
• • Мацегора, К. Рецепти боротьби з корупцією доволі прості / К. Мацегора // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 22 вересня. - С.2.
• • Медвецька, О. Поняття, ознаки та види корупційних злочинів, їх особливості відповідно до актів міжнародного законодавства / О. Медвецька // Підприємництво, господарство і право. - 2015. - №7. - С.42-48.
• • Мельник, С. За корупцію під час закупівлі оборонної продукції - кримінальна відповідальність / С. Мельник // Голос України. - 2015. - № 16 липня. - С.2.
• • Навроцький, В. Розвиток законодавства України про кримінальну відповідальність за корупційні посягання / В. Навроцький // Право України. - 2015. - №12. - С.37-47.
• • Омелянчук, І. Корупція найбільше боїться публічності / І. Омелянчук // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 18листопада. - С.6.
• • Пасова, Т. США за боротьбу з корупцією та реформи / Т. Пасова // Голос України. - 2015. - № 8 грудня. - С.1,5.
• • Печенкін, І. Антикорупційна реформа в Україні: місце і роль органів прокуратури як координатора протидії злочинності та корупції / І. Печенкін // Віче. - 2015. - №4. - С.24-27.
• • Поліщук, І. Конкуренція рятує від черг і корупції / І. Поліщук // Урядовий кур'єр. - 2016. - № 29 березня. - С.3.
• • Поліщук, І. Протистояння корупції- основний виклик для нашої країни / І. Поліщук // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 11 грудня. - С.2.
• • Прокопчук, С. Антикорупційні кроки: спротив - шалений / С. Прокопчук // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 3 бер. - С.6.
• • Савченко, А. Актуальні питання кримінальної відповідальності за корупційні злочини / А. Савченко // Право України. - 2015. - №12. - С.58-68.
• • Сеник, В. Відповідальність за корупційні правопорушення та правопорушення, пов'язані з корупцією / В. Сеник // Голос України. - 2015. - № 23 жовтня. - С.3.
• • Сергієнко, О. Суспільство очікує справедливого покарання за скоєння корупційних злочинів / О. Сергієнко // Голос України. - 2015. - № 24 жовтня. - С.4.
• • Хавронюк, М. Боротьба з корупцією. Є календарний план! / М. Хавронюк // Юридичний вісник України. - 2015. - № 9. - С.6.
• • Шевченко, А. Боротьба з корупцією визначається результатом / А. Шевченко // Голос України. - 2015. - № 22 трав. - С.3.
• • Шевчук, Ю. Чи можна подолати живучого корупційного монстра? / Ю. Шевчук // Голос України. - 2015. - № 18 лют. - С.5.
• • Шмаль, Л. Міжнародні стандарти протидії корупційній службовій злочинності в діяльності юридичних осіб приватного права / Л. Шмаль // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2015. - №4. - С.65-71.
• • Юрченко, К. Хабар за шар / К. Юрченко // Юридичний вісник України. - 2016. - №9-10. - С.15.
• • Юрченко, М. Безвізовий режим гальмує корупція / М. Юрченко // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 21 жовтня. - С.2.

• Серант А. Й., Огірко І. В. Соціальні комунікації і соціальні мережі як моделі розгалуженого розвитку зв'язків з громадськістю // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. — Вип. 31 — Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2012. — 50-56 с.