Осташевський Йосип

о.Йосиф Осташевський (1890-1948)— священикУкраїнської греко-католицької церкви декан Винниківський.

Біографія edit

Народившись 1890 року в родині бідного ремісника в містечку Лешнів біля Бродів на Львівщині. Нелегким було його дитинство, бо родина була велика і малозабезпечена, а він, як найстарший з дітей, мав обов’язок доглядати молодших. Злидні та голод постійно перебували в цій родині, проте розум і здібності Йосифа швидко розвивалися і привернули до себе увагу місцевого пароха, який і порадив батькові післати Йосифа до гімназії, зобов’язавшись оплачувати його навчання. Після четвертого гімназійного класу помер отець-парох, який оплачував його науку. П’ятнадцятирічний хлопчина став перед дилемою, як жити далі: вертатися додому і починати ремеслом заробляти на прожиття чи шукати способу продовжити навчання, якого так дуже прагнув. Клячучи у церкві перед Розп’яттям Ісуса Христа, просив він у Всевишнього помочі, і в цей момент прийшла до нього впевненість, що зможе заробити собі лекціями. І починаючи з п’ятого гімназійного класу аж до матури, він щоденно бігав ціле пополудне від дому до дому, де давав лекції дітям багатих батьків.У 1910 році успішно здав іспит зрілості і вступив у Львові на теологію. І далі його наука супроводжувалась матеріальною скрутою і важкими заробітками на навчання. Коли забракло грошей, щоб оплатити і навчання, і мешкання, він оселився у шіпці, де тримали дрова, але навчальний рік закінчив. Коли Йосиф був на останньому курсі теології, помер батько, і на його плечі звалився ще один тягар – турбота про матір та решту родини. Коли вдумуємось у ці обставини юності Йосифа Осташевського, видається зовсім неймовірним, що при цьому він не лише добре вчився, а й був активним у студентсько-громадському житті: жодне семінарійне свято не відбувалося без його участі, він часто робив реферати на літературному гуртку і навіть ходив з просвітянськими доповідями по читальнях дооколичних сіл. Це важко уявити, але альманахи Львівської Семінарії з тих літ зафіксували це, при тому висвітлювали і деякі конфлікти молодого теолога з антиукраїнськими силами, які намагалися перешкодити просвітницькій діяльності українців. У 1916 році Йосиф Осташевський одружився з Теофілею Лиско і був висвячений на священика. Його дружина походила із селянської родини, але закінчила учительський семінар, а два її брати були священиками. Вона стала зразковою господинею і матір’ю чотирьох дітей, а о.Осташевський, висвятившись цього ж 1916 року, швидко здобув визнання як непересічний священик.

Діяльність edit

Закінчивши німецьку гімназію і теологічний відділ Львівського університету, він вільно володів багатьма мовами, багато читав і перекладав з інших мов. Його переклади найчастіше друкувались у церковно-суспільному часописі «Нива».

Отець Осташевський мав гарний голос і майстерно володів словом, був визнаний як чудовий проповідник, одночасно був скромним, спокійним і маломовним, мав тонке почуття гумору. Після висвячення о.Йосиф Осташевський працював сотрудником старенького о.Харламповича у с.Завидовичі Городоцького району. Це були повоєнні роки, війна дуже негативно відбилася на селі, особливо на молодшому поколінні. Отець Йосиф Осташевський був не лише душпастирем, а й великим українським патріотом-громадянином. Завжди поряд з любов’ю до Бога і ближнього проповідував любов до Вітчизни. У 1921 році він мав проповідь у Городку при великому здвизі народу та багатьох польських поліцаїв, у ній сміливо виступив проти зловживань польського уряду та знущань польської поліції. Комендант поліції дав наказ негайно арештувати проповідника, щоб позбавити можливості докінчити цю проповідь. Та молодь і старші щільно обступили священика і не дали поліції виконати наказ коменданта.

По цілій околиці ширилася слава про молодого отця-проповідника. Він завжди був доступний для людей, які шукали порад, а дітям, які знайшли у ньому доброго духовного батька, він віддавав весь свій вільний час.

У 1923 році о.Йосиф Осташевський був назначений парохом с.Курники Яворівського повіту. Самовіддано працював задля піднесення духовного, освітнього і матеріального рівня жителів цього великого села. Важка праця чекала молодого пароха, та, мабуть саме тому, що був здатний до неї, направили його туди. І о.Осташевський з великим запалом взявся за роботу. Чимраз більше людей почало ходити до церкви, поволі виросла читальня, почала діяти Кооператива. Цілими вечорами просиджував отець у громадськім будинку і вчив людей історії, літератури, географії, тощо.

Згодом зорганізував своїх парафіян на будівництво великої гарної церкви. Коли її, готову, освячували, о.Осташевський вже був парохом с.Підберізці коло Львова і деканом Винниківським. Парафіяни Курник приїхали по отця і везли його з великим тріумфом через цілі Курники на посвячення церкви, а потім цілим селом відпроваджували до залізничної станції. Будучи з 1927 року парохом с.Підберізці, села великого, багатого і культурного, з великою кількістю студентства, отець-декан одночасно викладає в Богословській Академії і багато часу приділяє теологічним працям, пише і видає проповіді і реферати. Його часто запрошують проповідувати у церкві св.Юра, на різних відпустах, на з’їздах УМХ, а також на акціях «Просвіти».

Отець Осташевський регулярно вів реколєкції для священиків і для академічної молоді. Так інтенсивно працюючи від досвіта до ночі, не раз і цілі ночі посвячував творчій праці, не раз схід сонця заставав його біля бюрка, заваленого книжками і стосами списаного паперу. Всі свої проповіді і реферати педантично викладав на папері. Його син Роман у своїх спогадах висловив впевненість, що коли б все написане о.Осташевським видати друком, то не одному священикові вистарчило б цього матеріалу на всю душпастирську практику.

Активний і товариський, о.Осташевський все мав широке коло знайомств. Товаришем його був епископ Іван Бучко, вони часто і радо стрічались. Добре знався з о.Гавриїлом Костельником, який теж був добрим проповідником, і не раз їм приходилось проповідувати разом.

Та найближчим приятелем о.Осташевського був отець-ректор Йосиф Сліпий, з яким товаришував ще з часів навчання в гімназії. Йосиф Сліпий швидко ріс у ієрархічній кар’єрі, та ніколи не поривав приязні з о.Осташевським. А той, хоч був два роки старший, відносився до о.Й.Сліпого як до видатної особи і слухав його як ректора. Досить часто отець-ректор приїжджав до Підберізців.

Йосиф Осташевський вночі 18 березня 1946 року був заарештований у Львові.

Родина довго не могла довідатись, у якій тюрмі його тримають. Згодом дістали пару записок, переданих о.Осташевським через відпущених із Лонцкого на волю карних злочинців. Отець справив на співв’язнів велике враження. Один такий в’язень заходив потім у гості до дочки отця та розповідав, що отець багато розмовляв з ним, повчав його та схиляв до праведного життя. Отже, і в тюрмі цей священик не припиняв місійної діяльності.

Далі наступили довгі місяці тривожної для родини невідомості. І нарешті прийшла звістка із Харківської пересильної тюрми, потайки переслана якоюсь доброю душею. Отець Йосиф Осташевський перебував там і був важкохворим. Їхав до Харкова разом із о.Степаном Василівим із львівської Успенської церкви. Отець Осташевський простудився, дістав запалення легенів із високою температурою, тоді – інсульт, що спричинив параліч і нарушення мови.Йосиф Осташевський помер у тюрмі 2 жовтня 1948 року. У о.Йосифа і Теофілії Осташевських було четверо дітей – донька і троє синів. Всі вони були людьми обдарованими і творчими і мали б стати окрасою української еліти. Володимир Осташевський був наділений непересічними музичними здібностями, провадив хор, диригував, оранжував музичні твори. Є всі підстави вважати, що він міг би бути визначним диригентом і композитором. Син Мирослав Осташевський був художником та не довелось йому створити багато полотен. Як тільки 27 липня 1944 року до Львова вступила червона армія, 28 липня брати Володимир і Мирослав Осташевські та ще деякі активісти культурно-громадського життя в Підберізцях були заарештовані «визволителями».

Наймолодший син Роман Осташевський пішов добровольцем до української дивізії «Галичина», брав участь у бою під Бродами, потім дістався до Італії, у Римі закінчив теологію, але не висвячувався, а виїхав до Канади. У Канаді Роман Осташевський був одним із найактивніших діячів української діаспори. Саме він створив у Едмонтоні відомий музей «Українське село», за що був нагороджений орденом Канади, був першим директором «Української спадщини». Ініціював і здійснював багато проектів, які гуртували українську громаду та піднімали імідж українців у світі, був автором і ведучим українських телепередач. Помер у 1983 році, похований у Канаді.

В Україні на Винниківському цвинтарі біля Львова є могила із написом: «В пам’ять родини Осташевських». Поховано там Теофілію Осташевську, а о.Йосифу Осташевському, Володимирові Осташевському і Мирославові Осташевському не судилося мати власних могил.

Постать о.Йосифа Осташевського, декана Винниківського, помітно виділяється серед плеяди заслужених українських священиків, які ревно душпастирювали в Галичині, навчаючи любити Бога і Україну, плекали високу духовність молодих священиків, твердо стояли в обороні своєї віри.

В 2008 року в селі Підберізці біля Львова відбувались подія- роковини 60-ліття від дня загибелі колишнього пароха цього села отця Йосифа Осташевського.

Література edit

Категорія:Священики УГКЦ